Поліцейський Вячеслав Григор’єв: останній виїзд із «червоної зони» Берислава – факти МВС

Зміст статті

Ніч над Бериславом була важкою – обстріли не вщухали, у повітрі дзижчали FPV-дрони, а на дорогах ховалися пастки мінних полів. У тиші між залпами евакуаційна група поліції перечікувала до ранку, аби спробувати вивезти людей. Саме тут старший сержант поліції Вячеслав Григор’єв прийняв своє останнє рішення – вирушити на прорив, коли з’явиться шанс. Ранок став фатальним: під час спроби виїзду авто підірвалося на міні.

Ніч, що розділила час

За офіційною інформацією МВС, евакуаційна місія у Бериславі на Херсонщині проходила під щільним вогнем – працювала артилерія та атакували FPV-дрони. 9 вересня 2024 року група, у складі якої був Вячеслав Григор’єв, опинилася під масованим обстрілом і була змушена шукати укриття до світанку. Повернення тим же маршрутом було небезпечним, проте на кону стояли життя цивільних та поранених, яких поліцейські регулярно вивозили з «червоних зон». Ранкове рішення про вихід із міста відповідало алгоритму – чекати спаду вогню та їхати найкоротшим шляхом. Саме тоді їхній автомобіль натрапив на російську міну, вибух став смертельним для Вячеслава. На місці загинув досвідчений водій і рятувальник евакуаційних колон, ще двоє колег отримали тяжкі поранення. Так завершилася одна з багатьох операцій, що вимагали від поліцейських витримки, координації та холодної голови.

15 лютого 2026 року Департамент комунікації МВС оприлюднив повідомлення, яке закарбувало ім’я загиблого серед тих, хто рятував інших ціною власного життя. У дописі наголошується на характері операцій у прифронтових районах Херсонщини – фактично це рух лінією ризику, де будь-яка зупинка може стати роковою. Цей контекст важливий: евакуація – не одноразова акція, а тривала системна робота, у якій одна ніч нерідко визначає долю багатьох людей. На прикладі Берислава видно, що навіть правильно вибудувана тактика не знімає ключових загроз – мінні поля, дистанційне мінування та дрони-камікадзе. Для команд на землі це означає постійне балансування між шансом урятувати та небезпекою не повернутися. Саме в такому балансі і відбувався останній виїзд групи Григор’єва.

Маршрут під прицілом: евакуація Берислава

Берислав – один із вузлів, де постійно сходяться маршрути військових, рятувальників та поліції, а дороги тут не лише сполучають, а й випробовують. Під час повномасштабного вторгнення Вячеслав Григор’єв працював у складі евакуаційних груп поліції Херсонщини, був досвідченим водієм і не раз вивозив поранених і цивільних із найгарячіших кварталів. За офіційним описом, того вечора група пройшла через масований обстріл і вимушено залишилася в укритті до ранку – стандартна дія, коли щільність вогню не дозволяє безпечно маневрувати. Ранок дав шанс, але не гарантію: мінні загородження і невидимі пастки лишаються навіть тоді, коли артилерія стихає. На виході з міста машина правоохоронців підірвалася – наслідки миттєві й невідворотні. Цей епізод вкотре демонструє, як тонка межа між «успішно евакуйовано» та «втратили екіпаж» проводиться не тактикою, а невидимими ризиками дороги. За цією межею і обірвалася місія, що мала повернути людей до безпеки.

Розповідь колег про Вячеслава складається у впізнаваний портрет: людина, яка тримала темп підрозділу, підхоплювала слабшого та задавала ритм, коли доводилося діяти під обстрілом. Такі риси не забирають ризик, але зменшують хаос – у штурмі сирен і вибухів хтось має зберігати спокій. Саме так його згадують: надійний, з досвідом і відточеними рішеннями за кермом. І саме тому втрати такого масштабу відчутні не лише підрозділом – вони змінюють конфігурацію допомоги на всьому напрямку.

Ім’я, за яким – десятки врятованих

Служба Вячеслава Григор’єва тривала з 2003 року – це дві декади змін у правоохоронній системі та кілька років роботи на межі фронту. В евакуаційних місіях його роль як водія була критичною: лічені хвилини для ухвалення рішень, вибір маршруту без розвідки та постійний контроль за дорогою, де «червона зона» починається за найближчим поворотом. За повідомленням МВС, на його рахунку – десятки врятованих життів, і кожне таке життя – результат злагодженої роботи всієї групи, яку веде досвідчений керманич. Важливість цієї ролі часто стає очевидною лише тоді, коли її раптом бракує: на місці небезпечно, а в кабіні – порожнє сидіння. Поза службою залишилися ті, для кого Вячеслав був опорою – дружина та син. Саме родини несуть тягар війни по-особливому, і відчуття втрати для них не зникає разом із сигналом тривоги.

За даними МВС, група Вячеслава Григор’єва потрапила під обстріл 9 вересня 2024 року в Бериславі; вранці під час спроби виїзду їхній автомобіль підірвався на міні, поліцейський загинув, двоє колег дістали тяжкі поранення.

Це стисле резюме подій передає найголовніше – ланцюжок рішень, який веде до порятунку, може обірватися там, де його підміняє випадковість мінного поля. І водночас – це опис щоденної роботи підрозділів, які діють за правилами безпеки, та все ж лишаються вразливими до факторів, що не контролюються на землі. Саме така реальність евакуації на прифронті: строгі процедури з одного боку і непередбачуваність бойового простору – з іншого.

Читайте також наші статті:

• Евакуація під вогнем: історія Вячеслава Григор’єва і ніч, що завершилася підривом на міні
• Любов без секретів: чому парам варто пройти спільний скринінг на ВІЛ, гепатити та ІПСШ вже сьогодні?

Хронологія і дати: що вказано офіційно

У заголовку офіційного повідомлення МВС зазначено: поліцейський Вячеслав Григор’єв загинув 10 вересня 2025 року під час евакуаційної місії в Бериславі. Водночас опис подій фіксує початок обстрілів 9 вересня 2024 року і вибух під час спроби ранкового виїзду наступного дня. Обидва фрагменти – частини офіційної публікації, тому їх подаємо разом, без інтерпретацій та припущень, аби зберегти точність і не відхилитися від джерела. Для читача це означає: наведені часові позначки беруться без змін із повідомлення МВС. Такий підхід важливий у темах пам’яті – кожна дата й деталь мають значення і зберігаються так, як їх оприлюднила установа.

Як читати часові мітки

Коли в офіційних матеріалах трапляються різні часові позначки, редакційно важливо відтворювати їх буквально, підкреслюючи джерело та контекст. Це не тільки дотримує стандартів достовірності, а й дозволяє авторам повідомлення за потреби уточнити дані в первинному записі. Ми наводимо інформацію так, як її опублікували, та вказуємо на сам факт різниці – щоб зберегти повноту і коректність подачі.

Евакуації під вогнем: ширший контекст

Евакуаційні місії на Херсонщині – це щоденна робота, що поєднує поліцію, рятувальників і медиків у єдині мобільні групи. Вони діють у середовищі, де загрози нашаровуються: артилерія, безпілотники, дистанційно встановлені вибухові пристрої, руйнування доріг і мостів. На прикладі Берислава добре видно, як маршрут під обстрілом стає випробуванням не лише для техніки, а й для алгоритмів безпеки. Поліцейські-водії, на кшталт Григор’єва, працюють на межі часу – треба встигнути забрати людей у проміжку між атаками, обрати дорогу з меншими ризиками й уникнути непомітних мінних пасток. Кожен виїзд – це складна мозаїка оперативної обстановки, що змінюється буквально по хвилинах. У таких умовах досвід і командна взаємодія стають головним ресурсом.

Пам’ять, яка говорить

Міністерство внутрішніх справ веде книгу пам’яті, де зібрані історії полеглих співробітників системи МВС. У ній з’явилася і сторінка Вячеслава Григор’єва – ще одне ім’я у переліку тих, хто рятував інших у найнебезпечніших місцях. Родини, колеги, знайомі можуть доповнювати ці записи перевіреною інформацією – так вибудовується жива історія служби, де кожна деталь відновлює картину останнього виїзду. Для суспільства це джерело пам’яті й відповідальності: імена не зникають у статистиці, а залишаються в наративі, який можна прочитати і зрозуміти. Саме так формується безперервний ланцюг пам’яті, у якому кожна історія – не номер, а голос.

Що означає ця історія для майбутнього

Події у Бериславі висвітлюють потребу в постійному вдосконаленні процедур евакуації, зокрема маршрутизації та протимінної безпеки. Робота підрозділів МВС на прифронті триває, і досвід таких операцій стає базою для коригування тактики й навчання особового складу. З огляду на динаміку загроз, роль міжвідомчої взаємодії – від саперних груп до медиків – лише зростатиме.

• Посилення протимінних заходів і перевірок евакуаційних маршрутів перед виїздом
• Розширення підготовки водіїв евакуаційних груп до дій під обстрілами і в умовах дистанційного мінування
• Поглиблення координації між поліцією, саперами та медичними бригадами під час «вікон безпеки»

Тиша після сирени

У кожній такій історії є спільний знаменник – люди, які приймають ризик заради порятунку інших. Вячеслав Григор’єв виконував цю роботу багато років, і його останній виїзд став частиною ширшої мапи служби, де кожен кілометр дороги – це вибір і відповідальність. Пам’ять про нього залишиться у спогадах підрозділу і в книзі пам’яті МВС, відкритій для тих, хто може додати деталі його шляху. Запитання, яке лишається після сирени, просте: як зробити так, щоб наступна евакуація завершилася поверненням усіх додому? Шукати відповідь – означає продовжувати роботу, що рятує життя.