Операція «Річка» і 14-проти-4: що пережив офіцер ДПСУ Лакі у Серебрянському лісі?

Зміст статті

Починається з тиші, у якій чути лише відлуння вибухів і дзижчання дронів. Обвуглені стовбури, підірвані крони, сплетіння окопів – так виглядає Серебрянський ліс, який захисники порівнюють із «бермудським трикутником». Саме тут, на межі Луганської та Донецької областей, офіцер із позивним Лакі приймав рішення, від яких залежали життя людей. У цьому лісі не було «других спроб» – лише точні дії, холодна голова і дисципліна. Історію офіцера оприлюднило Міністерство внутрішніх справ України в межах проєкту «Творці історії. Щоденник», реалізованого спільно з РБК-Україна. Публікація датована 20 січня 2026 року о 17:30 Департаментом комунікації МВС, і вона фіксує те, що зазвичай лишається за кадром офіційних зведень. Це – розповідь про вибір під вогнем, де крок уперед часто дорівнює рятунку цілого підрозділу.

Ліс, який «з’їдає» позиції

За офіційним описом, осінь 2024-го у Серебрянському лісі стала сумішшю артилерійських ударів, точних скидів дронів, зажигальних боєприпасів і застосування газів – укриття перетворювалися на пил, а бліндажі обсипалися. Офіцера Лакі, перекомандированого до Луганського 3-го прикордонного загону у складі Бригади Гвардії Наступу «ПОМСТА», ці реалії застали вже на другий день служби: формально він командир, а фактично – перший, хто заходить і останній, хто виходить. На рубежі прикордонники діяли як піхота, тримаючи лісові позиції під тиском значно чисельнішого противника. Раптові штурми, снайперська робота, хаос зв’язку – і жодної гарантії, що допомога прийде вчасно. Коли укриття руйнувалися, вікно на відновлення вимірювалося хвилинами – закрити пробоїни і знову повертатися на вогневі, бо затримка коштувала позиції. Це було не місце для довгих нарад – лише рішення «тут і зараз», які підтверджувалися дією.

Масовані атаки не скидалися на звичні спроби «розвідки боєм»: у бій заходили відразу групи, що розтягувалися на кілька позицій. У відповідь працювала пов’язка вогню – артилерія, АГС і дрони. Така координація ламала штурм, але на практиці означала виснаження людей і боєкомплекту. Коли бліндаж осипався, відлік ішов на пів години – достатньо, щоб закрити життєво важливі діри, недостатньо, щоб перевести подих. Усе це – в умовах, де контроль над смугою фронту зменшувався до кількох десятків метрів, а помилка могла відрізати шлях відходу. На цьому тлі Лакі не шукав ролі «командира з рації» – він особисто заводив людей, показував позиції, визначав сектори і залишався з ними, поки завдання не виконано.

Перший іспит офіцера: штурм і страх

Початок одного з боїв був блискавичним: снайперська робота противника, важке поранення одного бійця, наступне – у того, хто став на його місце і вцілів лише завдяки касці. На рубежі лишаються двоє, і за кілька хвилин до позиції підтягнули резерв – саме це втримало оборону. У лісі ворог не економив ані людей, ані час – в атаку одночасно йшли групи до 14 осіб, тоді як захисників на позиції було четверо. Співвідношення 14 проти 4 без скоординованої підтримки означає прорив, тож артилерія, АГС і дрони повинні були «закриватися» як єдиний інструмент. Іноді ворог розумів, що позицію з ходу не взяти, – тоді починалося методичне «викурювання»: артилерійські накриття, скидання з дронів, зажигальні боєприпаси і гази. Бліндажі осідали, зв’язок переривався, а маневр перетворювався на гру на випередження. Навіть коли тилова ділянка виявлялася прострілюваною, вибору не було: або утримати відразу кілька напрямків, або втратити вузол оборони.

За даними МВС: у Серебрянському лісі підрозділи зникали, а позиції «з’їдали» артилерія, дрони та зажигальні боєприпаси; виживали одиниці.

Один із найважчих епізодів стався, коли противник вийшов у тил, а зв’язок із групою, що мала заходити з іншого боку, зник. Офіцер вирішив діяти самостійно – пройшов, відпрацював, зорієнтувався за пам’яттю на місцевості та повернувся з підкріпленням. На позицію повернулися вже шістьма бійцями, атаку відбили, але на рубежі знайшли двох загиблих побратимів. Евакуації відбувалися під мінометним вогнем – швидка робота медиків і прикриття були питанням хвилин, інакше шансу не лишалося. Під час чергового обстрілу Лакі отримав третю контузію – бліндаж засипало землею, та евакуації не було: він підвівся і продовжив службу на позиції. Такі моменти не виглядають героїчно, коли ти всередині – це радше дисципліна і порядок дій, доведений до автоматизму.

Коли тил стає фронтом

Серебрянський ліс зводив роль офіцера до вибору між затримкою і ризиком – і щоразу перемагав ризик. Коли ворог розрізав підходи, на лічені години відрізаючи позиції, доводилося мислити асиметрично: «показові» маневри, щоб збити противника з темпу, або нестандартні маршрути, щоб виграти час. Часто робота зводилася до простих дій, але у правильній послідовності – визначити сектор, підтягти боєкомплект, синхронізувати підтримку і втримати зв’язок бодай на мінімальному рівні. У цих умовах кожне рішення продовжувало або обривало ланцюг оборони. Важливим залишалося й те, що від людей не приховували складність ситуації: командир діяв поруч із підрозділом, а отже, вимагав не більшого, ніж робив сам. Така взаємна залежність і підтримка утворювали набір правил виживання, який працює лише тоді, коли кожен свою ділянку тримає до кінця. Це і стало основою для наступних дій, де «спершу зроби – потім пояснюй» рятувало, а не шкодило.

Під час одного зі штурмів співвідношення сил сягало 14 проти 4; успіх забезпечили узгоджені дії артилерії, АГС і дронів.

Після тяжких боїв офіцер і його підрозділ зіткнулися з необхідністю відновлювати укриття буквально під час обстрілу. Коли простір стискався до кількох метрів, імовірність прориву різко зростала, тож контрзаходи мали бути миттєвими. Це не була історія про «щастя новачка» – вона про досвід, який нарощувався щодня ціною нервів і сил. Розуміння, де закриваються діри і в якому порядку, ставало критичнішим за будь-який план на папері. І коли виникав шанс стабілізувати дільницю, його реалізовували повністю, бо другої нагоди могло не бути. Саме з таких моментів складається карта виживання підрозділу, на якій кожна лінія – це чиясь робота під вогнем.

Читайте також наші статті:

• 1400 днів війни: як МВС переформатовує безпеку країни – головні події останніх 100 днів
• Як зупинити рак шийки матки? Вебінар для лікарів 23 січня на YouTube

Інша війна на Харківщині

Подальший напрямок – Харківщина, де правила змінилися: відкриті поля, заміновані підходи, «пелюстки» і постійні дрони, що знижували шанс на приховане переміщення. Там, де в лісі можна було сховатися за стовбурами, на відкритій місцевості ховала лише відстань і дисципліна руху. Підрозділ виявив ворожий бліндаж, із якого коригували вогонь по українських позиціях, – чекати підкріплення означало втратити ініціативу. Лакі обрав швидкість: без бронежилета, із автоматом і підствольником він зайшов усередину і змусив трьох противників скласти зброю. Позицію зачистили, а полонені дали цінну інформацію – маршрути підходів, склад штурмових груп і плани дій, які одразу передали до штабу. Це уточнило картину бою і дозволило коригувати оборону так, щоб збивати темп ворога. Ключовим тут залишалося не «везіння», а готовність командира йти першим і підтверджувати наказ дією.

Полон і дані, що змінюють бій

Інформація, отримана на місці, нерідко вирішує долю наступних годин – так було і цього разу. Дані про маршрути та склад груп дозволили підготувати рубежі, а корегування вогню – зменшити тиск на найбільш вразливих ділянках. Коли противник знає менше, він іде прямолінійніше, що дає оборонцям шанс на випередження. У підсумку це не лише зриває конкретний штурм, а й збиває загальну логіку наступу. Для підрозділу Лакі це стало підтвердженням головного принципу – повідомлення зі «свіжих» позицій часто цінніші за довгі довідки. На війні, де хвилини вирішують, актуальність дорівнює ефективності.

Операція «Річка»: тиша, холод, вихід

Коли кільце стислося, рішення ухвалювали миттєво – єдиний шанс полягав у несподіваному маневрі. Маршрут проліг уздовж води: холод, темрява і повна тиша, малі групи рухалися синхронно під самісіньким носом противника. Жодного світла, жодного зайвого звуку – тільки дисципліна і домовлені сигнали. Ворог не очікував такого кроку, і це стало головною перевагою. Операція «Річка» завершилася так, як і планувалося: вихід із повного оточення без паніки і без втрат, зі збереженим особовим складом. Лакі знову показав, що ризикований маневр, підкріплений підготовкою, інколи є найнадійнішим. А ще – що тиша може бути найгучнішою відповіддю на ворожий тиск.

Вихід уздовж річки відбувся без втрат і без паніки – особовий склад збережено, завдання виконано.

Ціна рішень і значення історії

Історія Лакі – це не про випадковість, а про системність рішень і відповідальність. Він – офіцер Державної прикордонної служби України, який веде особовий склад не з тилу, а з переднього краю. Саме тому кожен його наказ підтверджувався особистою участю, а кожне завдання – чітким розумінням ризиків. МВС, публікуючи ці свідчення в межах проєкту «Творці історії. Щоденник», фіксує сучасний досвід українського спротиву – і не декоративний, а реальний, щоденний і дорогий за ціною. Уроки Серебрянського лісу та відкритих полів Харківщини – різні, але об’єднані відповіддю на просте питання: хто готовий діяти першим і довести дію до кінця. Саме це відрізняє вдалу оборону від втраченої позиції, а збережений підрозділ – від порожнього окопу.

• Синхронізація артилерії, АГС і дронів лишається ключем до зриву чисельних штурмів.
• Адаптація тактики до лісових і відкритих ділянок фронту визначає шанси на утримання рубежу.
• Польова розвідка і дані від полонених оперативно змінюють картину бою на користь оборони.

Лише вперед: офіцер, який веде

Серебрянський ліс і Харківські поля додали в історію Лакі ще один розділ – про те, що командування починається на лінії вогню. Він заходив першим, лишався на зв’язку до останнього і виводив людей там, де шанс помилитися дорівнював нулю. Саме так виборюється простір життя – тихими рішеннями під гуркіт артилерії. Це історія про вибір без прикрас: коли іншого шляху, окрім руху вперед, немає. І питання, яке лишається після цієї розповіді, просте: скільки ще таких невидимих операцій тримають наші міста і серця в безпеці?