День пам’яті і відзнак: кому Зеленський передав «Золоту Зірку» та «Хрест бойових заслуг»

Зміст статті

Зал чекав на урочистий момент у повній тиші – такої ж, як на фронтових позиціях перед штурмом. Серед присутніх – родини, для яких кожен день триває як довга дорога без повернення, і військові, що знають ціну короткому наказу «вперед». На столі – футляри з відзнаками, за якими стоять бої у містах, лісосмугах і на окопних лініях. Саме тут, у День пам’яті, державні нагороди стають не лише символами, а й доказами виконаного обов’язку. 29 січня 2026 року Президент України Володимир Зеленський відзначив тих, чиї рішення під вогнем змінювали хід боїв, і тих, чия жертовність утримувала рубежі в найскладніші хвилини. Урочистість супроводжувалася хвилиною мовчання – короткою, але ємною як згадка про кожне врятоване життя. Далі – вручення, за яким стоять конкретні імена і безпомилкова точність фактів.

Пам’ять як оберіг фронту

Церемонія вшанування відбулася у день, коли країна згадує Крути – епізод, що навчив покоління тримати стрій навіть у моменти чисельної переваги ворога. Саме тому нагородження набуло додаткового сенсу: День пам’яті Героїв Крут об’єднав історичний досвід із сьогоднішньою боротьбою за незалежність. Перед тим, як назвати імена, присутні схилили голови – хвилина мовчання вмістила і втрати, і витримку, і той спокій, який приходить після виконаної роботи. Президент акцентував, що опора держави – це сміливість людей, які забезпечують її силу та стійкість. У час, коли мільйони живуть одним завданням – зберегти свободу на своїй землі – державні відзнаки стають не лише відзнакою, а й маркером спільної мети. Пам’ять у цій історії працює як оберіг, а нагороди – як її матеріальне втілення. Саме тому у фокусі – точність формулювань і визнання конкретних учинків.

Участь у церемонії взяли керівники силових інституцій, що щодня координують оборону: Міністр внутрішніх справ Ігор Клименко, бригадний генерал Національної гвардії України Олександр Півненко, т.в.о. Голови Державної прикордонної служби України Валерій Вавринюк та Голова Національної поліції України Іван Вигівський. Їхня присутність з’єднала фронтовий досвід підрозділів із державним визнанням, надавши церемонії інституційної сили. За цим стоїть ясне послання: кожен підрозділ системи МВС є частиною спільної оборонної роботи. І кожна відзнака – це не лише про особисту відвагу, а й про взаємодію сил, яка утримує лінії на карті країни.

Імена, що тримають лінію

Найвищі державні відзнаки у цей день були спрямовані до родин тих, хто не повернувся. Орденом «Золота Зірка» посмертно відзначено майора поліції Дмитра Агат’єва з Національної поліції України – офіцера, який у лютому на Донеччині очолив штурмову групу для підриву позицій противника і під ворожими ударами завершив мінування, евакуював побратима та сприяв знищенню ворожої точки, десяти окупантів і боєприпасів. Молодший лейтенант Микола Мироненко з Національної гвардії України брав участь у боях поблизу Роботиного, надавав медичну допомогу, забезпечив прикриття і загинув 21 червня 2024 року від кульового поранення голови. Майор Василь Полагнюк з Національної гвардії України воював на Луганщині, знищив понад десять окупантів, під вогнем евакуював поранених, отримав численні поранення та опіки – медики боролися за його життя; відзнака вручена родині. Ці історії різні за географією, але однакові за суттю – рішення діяти там, де зупинка коштує життя. Три складні бої, три офіцерські рішення, три родини, для яких нагорода – це і гордість, і біль. Держава зафіксувала цей вибір у металі та документах – як підтвердження, що подвиг названо своїм ім’ям.

Поруч з посмертними рішеннями – відзнаки тим, хто продовжує служити. Полковник Геннадій Куций з Національної гвардії України спланував оборону на Донеччині таким чином, що ворожий наступ був зупинений мінними загородженнями, мінометними та снайперськими позиціями; очолив групу, яка ліквідувала і поранила понад тридцять окупантів, а поблизу Часового Яру виявив і знищив диверсійну групу. Підполковник Володи мир Овсієнко з Державної прикордонної служби України керує артилерійськими підрозділами, що утримують смугу оборони на Сумщині в понад 60 км, і під його керівництвом знищено майже 1 тис. окупантів, дев’ятсот фортифікаційних споруд, тридцять п’ять складів та п’ятнадцять одиниць бронетехніки. Старший сержант Мирон Черновол з Національної гвардії України біля Глибокого знищив п’ятьох диверсантів, а під час відбиття штурму очолив групу, розгорнув оборону, особисто знищив п’ятьох ворогів і БМП та скоординував вогонь суміжних підрозділів. Полковник Максим Ярош з Національної гвардії України у боях на Слобожанському та Покровському напрямках разом із підрозділом спецпризначення ліквідував більш ніж 200 окупантів, поранив чотириста, взяв у полон п’ятьох і знищив чотири танки, понад десять БМП та БТР, понад дев’яносто автомобілів, сорок БпЛА, чотирнадцять складів боєприпасів і тринадцять позицій та бліндажів.

Жива відвага сьогодні

Окремий блок церемонії – відзнака «Хрест бойових заслуг», яка вручається за рішучі дії під вогнем. Сержант Віктор Гребінь з Національної гвардії України (підрозділ «Азов») у березні відбив спробу противника прорватися в тил оборони, прицільним кулеметним вогнем знищив п’ятьох окупантів та бронемашину «Тигр», а згодом, потрапивши у мінну пастку й діставши тяжкі поранення, організував відхід групи і тим урятував життя побратимам. Капітан Віталій Кравчук з Національної гвардії України у серпні 2025 року на Запоріжжі очолив штурмову групу, яка вибила окупантів із позицій і знищила близько відділення противника, а далі, наблизившись до ворожого скупчення, коригував артилерію – знищено чотири одиниці техніки і п’ятнадцять окупантів. Ці історії об’єднує одне – швидкість ухвалення рішень там, де секунди множаться на життя. Вони фіксують не лише результат в цифрах, а й лідерство під час хаосу бою. Держава відзначає такий тип командирства, бо він прямо впливає на живучість підрозділів та стабільність оборони. Відзнака у руках воїна – це ще й сигнал іншим: ініціатива, точність і взаємодія з артилерією рятують і просувають лінію оборони.

«Важливо не втратити єдності. Досягти для України реального, важливого результату… Такої безпеки, яка потрібна нам. Такої свободи, яка не лише здобута, а яка точно збережена на багато років і поколінь уперед», – сказав Президент.

Ця теза резонує з тим, що відбулося у залі: кожна відзнака – це зусилля сотень людей, від операторів БпЛА до військових медиків, і кожен із них у цьому ланцюгу додає свою ланку. Єдність тут не абстракція, а конкретно вимірювана взаємодія підрозділів, яка відображається у цифрах знищеної техніки, завойованих позицій та врятованих життів. Саме так формується довіра – через точність фактів і публічне визнання внеску. І саме так працює мотивація на фронті: коли результат має ім’я, а ім’я – державне підтвердження. Нагороди стають інструментом підтримки боєздатності, який поєднує історію та поточну операційну реальність.

Погляд крізь час і координати

День пам’яті у поєднанні з церемонією нагородження створює лінію між минулим і теперішнім, де кожне прізвище вписується в ширший контекст оборонної боротьби. Тут немає випадкових рішень – кожен епізод, від Донеччини до Сумщини, підкріплений конкретними діями на конкретних координатах. Історичні паралелі, які озвучив Президент, окреслюють хронологію спротиву – від перших днів захоплення Криму та боїв на Сході до повномасштабної війни. Так, у фактах про фортифікації, виявлені диверсійні групи та знищені склади, читається сучасна тактика стримування та ураження. Це доводить, що нагорода – не декоративна, а операційна: вона з’являється там, де ефективність дій підтверджена. У підсумку історія стає набором доказів, які можна співвіднести з мапою, датами і підрозділами.

Хто саме і за що: короткий реєстр нагороджених

Орден «Золота Зірка» Героя України (посмертно):

• Майор поліції Дмитро Агат’єв (Національна поліція України) – штурм і підрив ворожої позиції на Донеччині; завершив мінування під вогнем; евакуював побратима; знищено ворожу позицію, десять окупантів і боєприпаси.
• Молодший лейтенант Микола Мироненко (Національна гвардія України) – бої поблизу Роботиного; медична допомога і прикриття під вогнем; загинув 21 червня 2024 року.
• Майор Василь Полагнюк (Національна гвардія України) – бої на Луганщині; понад десять знищених окупантів; евакуація поранених під масованим обстрілом; отримав численні поранення та опіки.

Читайте також наші статті:

• Розлади психіки та поведінки внаслідок алкоголю: стартує цикл вебінарів за новим стандартом – що, коли, для кого
• Електроприлади під прицілом: чому вже понад 1200 пожеж у 2026 році та як убезпечитись?

Орден «Золота Зірка» Героя України (особисте вручення):

• Полковник Геннадій Куций (Національна гвардія України) – недопущення прориву на Донеччині; ретельне інженерне і вогневе планування; ліквідовано понад 30 окупантів; знищено диверсійну групу поблизу Часового Яру.
• Підполковник Володимир Овсієнко (Державна прикордонна служба України) – керівництво артилерією; утримання смуги оборони на Сумщині в понад 60 км; знищено майже 1 тис. окупантів, дев’ятсот фортифікацій, тридцять п’ять складів, п’ятнадцять бронемашин.
• Старший сержант Мирон Черновол (Національна гвардія України) – бій поблизу Глибокого; п’ятеро знищених диверсантів; під час штурму – особисто знищив п’ятьох ворогів і БМП; координував вогонь.
• Полковник Максим Ярош (Національна гвардія України) – бої на Слобожанському та Покровському напрямках; ліквідовано більш ніж 200 окупантів, поранено чотириста; п’ятеро полонених; значні втрати техніки та складів противника.

Відзнака «Хрест бойових заслуг»:

• Сержант Віктор Гребінь (Національна гвардія України, «Азов») – зрив прориву ворога; знищено п’ятьох окупантів і ББМ «Тигр»; організував відхід побратимів попри тяжкі поранення.
• Капітан Віталій Кравчук (Національна гвардія України) – успішний штурм на Запоріжжі; знищено близько відділення противника; коригування артилерії, що знищило чотири одиниці техніки і п’ятнадцять окупантів.

Присутні і символи інституцій

Окремий вимір події – присутність керівників, які уособлюють щоденну координацію оборони всередині системи МВС. Міністр внутрішніх справ Ігор Клименко, командування Національної гвардії України, очільники Державної прикордонної служби України та Національної поліції України засвідчили неперервність ланцюга: від планування і логістики до виконання бойових завдань. Саме інституції забезпечують сталість і відтворюваність рішень – те, що в тилу називають системністю, а на передовій відчувають як надійне плече. Державні нагороди в цьому сенсі – також інструмент інституційної пам’яті: вони фіксують не лише подвиги, а й високі стандарти виконання. Це підтверджує сталість підходів у найскладніших умовах, де віднесення до підрозділу дорівнює довірі до спроможності дії. І в цьому полягає важлива деталь: визнання персональних досягнень одночасно підсилює довіру до всього корпусу безпеки та оборони.

Що далі: єдність і витримка

Публічне визнання конкретних дій формує горизонт очікувань на майбутнє – вимірюваний у здатності зберігати єдність і дисципліну. Це означає, що кожна наступна операція має спиратися на уроки, підтверджені нагородами: інженерне прикриття, точність розвідданих, ефективне командування і миттєві рішення подібні до тих, що були відзначені. В умовах тривалої війни ефект таких церемоній виходить за рамки символізму – це частина управління мотивацією та морально-психологічною стійкістю. Обережні прогнози тут доречні: накопичений досвід боїв, від Донеччини до Сумщини, формує нові стандарти взаємодії підрозділів. А це означає, що наступні звіти з фронту матимуть усе більше конкретики у результатах, які так само отримають державну фіксацію. У підсумку виграє головне – здатність системи визначати і підсилювати те, що працює.

• Продовження практики публічного відзначення бойових результатів і лідерства на полі бою.
• Посилення взаємодії підрозділів МВС із підрозділами оборони, що довели ефективність у конкретних операціях.
• Фокус на інженерних рішеннях, розвідці та точному вогневому ураженні як стандарті дій.

Пам’ять, що працює на майбутнє

Ця церемонія нагадала: відзнаки – не лише про минуле, а й про алгоритм дій, який забезпечує завтрашній день. Коли названі імена, відомі координати і підтверджені результати, кожен наступний бій має на що спертися. Пам’ять не завершується на хвилині мовчання – вона переходить у накази, плани і конкретні рішення на передовій. 29 січня 2026 року держава зафіксувала це ще раз, визнавши тих, хто тримає лінію. І це питання, яке залишається відкритим до кожного з нас: що ми робимо сьогодні, щоб ця лінія залишалася непорушною завтра?