Український павільйон на бієнале-61: як «Оригамі Олень» від евакуації дійшов до Венеції

Зміст статті

Сухий скрегіт дерев’яних ящиків, обмотані стропами контури скульптури й уважні погляди людей, для яких кожен сантиметр – про безпеку і про пам’ять. Так починається подорож цементного «Оригамі Оленя», народженого на місці демонтованого літака в прифронтовому місті, до площ Венеції. 5 лютого, у стінах Українського дому, ця історія отримала публічний голос – команда Українського павільйону пояснила, що саме і чому Україна покаже світові. Атмосфера розмови – зважена, без пафосу; кожна деталь підкріплена фактами та рішеннями, що приймалися під час війни.

Символ, злитий із бетону

На 61-й Венеційській бієнале національний проєкт України має назву «Гарантії безпеки» – і це не метафора поза реальністю, а спроба говорити про невиконані обіцянки та крихкість миру через матеріал і простір. Центральний об’єкт, скульптура «Оригамі Олень» Жанни Кадирової, народився у 2019 році в Покровську: його відлили з цементу прямо на постаменті, де стояв демонтований радянський реактивний літак. Коли у 2024 році лінія бойового зіткнення наблизилася до міста, скульптуру евакуювали – це рішення перетворило парковий об’єкт на доказ того, що мистецтво може лишатися вразливим і водночас стійким. У Венеції «Олень» з’явиться у підвішеному стані, підкреслюючи невизначеність як норму існування під час війни. В павільйоні доповнять композицію архівні матеріали, пов’язані з Будапештським меморандумом, та відеодокументація евакуації скульптури й її шляху до Італії.

Команда представила концепцію на публічній розмові, де зійшлися погляди кураторів і держави: як обрати місце, як зберегти контекст і як дати аудиторії доступ до сенсів без бар’єрів. Модерував дискусію куратор Діалогової платформи Українського дому Олексій Ананов, а учасниками стали комісарка павільйону – віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики та міністерка культури України Тетяна Бережна, куратори проєкту – програмна директорка Promprylad Art Center Ксенія Малих і Леонід Марущак, а також художниця Жанна Кадирова.

Мистецтво поза стінами

Одне з ключових рішень – показ «Оленя» у відкритому просторі, щоб робота була видимою максимально широкій аудиторії. Для Венеції це означає інший ритм взаємодії з мистецтвом: не захищений інтер’єр павільйону, а пряме зіткнення з міським пейзажем, де маршрути відвідувачів перетинаються з міфологією твору. Таке розміщення виникло не раптом – у фоновому режимі тривають скоординовані перемовини з організаторами, юридичні й технічні погодження, враховані питання безпеки та збереження. За логістикою рухомого об’єкта стежить Марущак, який має відповідну експертизу у збереженні культурної спадщини, – від строп і амортизації до маркування контейнерів.

«Є надія на те, що люди будуть ставити запитання: що відбувається — чи це момент відриву, чи це момент встановлення, і взагалі чому це відбувається тут, на цій площі, чому це мистецтво не в павільйоні?»

Цей фрагмент зі слів Леоніда Марущака окреслює інтонацію проєкту – стимулювати не тільки захоплення формою, а й розмову про відповідальність і час. У відкритому міському просторі емпатія народжується швидше: випадковий перехожий стає свідком, а не лише глядачем, і бачить, як важкий цементний силует буквально висить на межі рівноваги.

Дорога, що змінює значення

Маршрут скульптури – це не просто географія, а хронологія нових сенсів. Після порятунку з прифронтового міста у 2024 році, у 2025 році «Оригамі Олень» розпочав шлях до Венеції через європейські культурні столиці. До показу у Венеції роботу побачать у Варшаві, Празі, Відні, Берліні та Брюсселі – послідовність зупинок збільшує коло свідків історії, де парковий об’єкт із зони ризику набуває статусу міжнародного мистецького висловлювання. Кожне місто додає новий контекст: від дискусій про збереження до інституційної підтримки монтажу у публічному просторі.

«Завдяки абсолютній підтримці Мінкульту цього року ми отримаємо гідний простір для скульптури й зможемо якнайкраще транслювати наш меседж. Без цієї підтримки ми б не впоралися»

Ремарка кураторки Ксенії Малих фіксує ще одну ланку – державну. Без узгодження місця, страхування та комунікації з організаторами бієнале відкритий показ у центрі міста залишився б наміром. Тут мистецький задум працює разом з інфраструктурою: дипломатія, техніка безпеки і музейні стандарти стають частиною художнього процесу.

Читайте також наші статті:

• Пункти підтримки під контролем: як МВС відновлює інфраструктуру після атак – головні рішення селектора
• Розмова про стійкість культури: як Київ і Рига діляться досвідом перед російською загрозою

Папір, цемент і меморандум

Ідея «олена з паперу», складеного за принципами орігамі, опинилася в бетоні – так матеріал підважує саму ідею крихкості. У павільйоні цей парадокс продовжать архівні відсилання до Будапештського меморандуму, документу, який є ключем до розуміння теми «гарантій», що не спрацювали. Коли папір стає цементом, а парк – полем евакуації, історична пам’ять перестає бути абстракцією. Відеодокументація монтажу та переїздів не романтизує дорогу, а показує практику збереження – ремені, крани, погодинні графіки перевезень і чек-листи відповідальних осіб.

Фактологія як етика

Команда свідомо утримується від гучних формулювань – замість цього надає факти, візуальні свідчення, підтверджені маршрути та офіційні дозволи. Такий підхід зміщує фокус із декларацій на процедури, а значить – на відповідальність, яка «не зникає з часом», як наголошує концепція проєкту. Документи і відео стають частиною експозиції, щоби глядач бачив не лише результат, а й шлях, у якому мистецтво співіснує з ризиками та правилами збереження.

Голоси команди і дипломатія сенсів

Комісарка павільйону Тетяна Бережна окреслила місію як інструмент культурної дипломатії – донести український меседж і протидіяти збайдужінню до російсько-української війни. Її відомство фасилітує переговори з організаторами італійської сторони, аби представити «Оленя» у публічному середовищі, де його побачить якнайбільше відвідувачів. Паралельно в Італії працює команда, що відстоює інтереси Українського павільйону – від технічних специфікацій до комунікаційної стратегії на час події. Ролі чітко розподілені: куратори формують наратив і архітектуру показу, комісарка – рамку співпраці, художниця – художнє ядро з його біографією.

«Те, що ми покажемо на Бієнале, — це теж перемовини й формулювання послання, яке хоче донести Україна»

Так у кількох словах підсумовано механіку проєкту: мистецтво тут не лише образ, а й канал комунікації, де кожен крок – узгоджений і документований. Це відповідає загальній логіці бієнале: ідеї мають зв’язуватися з процесами, а не існувати поза ними.

Календар і маршрут для глядача

Венеційська бієнале відкриється 9 травня – 22 листопада, і весь цей час проєкт «Гарантії безпеки» залишатиметься доступним широкій аудиторії. До Венеції «Оригамі Олень» пройде відбіркові зупинки у містах Європи, перетворюючи транспортування на окрему лінію експозиції – від пакувальних рішень до стендів із документацією. Цей рух не випадковий: скульптура набуває нового змісту у кожному місці, зшиваючи локальні контексти в загальну історію відповідальності. Для відвідувачів це шанс побачити не тільки фінальний монтаж, а й логіку підготовки, зафіксовану у відео та архівах.

• Маршрут перед Венецією: Варшава – Прага – Відень – Берлін – Брюссель
• Показ у Венеції: відкритий міський простір і виставковий павільйон з архівами
• Ключові теми: невиконані обіцянки, крихкість миру, збереження сучасного мистецтва під час війни

На відстані витягнутої руки

Історія «Оригамі Оленя» – це шлях від парку до бієнале, від пам’ятника в місті, що пережило руйнування, до міжнародної сцени, де кожен перехожий може стати співрозмовником. У цій траєкторії немає випадковостей: зусилля художниці, команди кураторів та інституцій складаються у видимий результат, який зчитується без перекладачів. На відкритому майданчику Венеції цементний контур у підвішеному стані ставить запитання, що не мають простих відповідей: які «гарантії» витримують час і війну, і хто несе за них відповідальність? Можливо, відповідь – у поєднанні матеріальної стійкості та процедурної прозорості, що разом перетворюють мистецтво на свідка і на доказ.