Як рятувальники ДСНС відновлювали ТЕЦ у мороз і під тривогами – ексклюзивні деталі операції

Зміст статті

Мороз стискає метал і повітря, вода колеться дрібними кристалами, а під землею гуде пошкоджена артерія тепла – труба, що зірвалася після обстрілів. Саме тут водолази ДСНС розпочали роботу, яка не терпить помилки та не знає відпочинку. Протягом шести діб вони занурювалися в крижану темряву, де кожен рух має ціну, а кожна хвилина – свій ризик. Про цю операцію детально розповів полковник служби цивільного захисту Андрій Власенко в етері телеканалу «Інтер» – без прикрас, але з точними деталями, від яких залежало світло й тепло у столичних оселях.

Світло під льодом

За словами рятувальника, кістяк операції склався навколо єдиного пріоритету – відновити роботу критично важливого обладнання на одній зі столичних ТЕЦ, яке було підтоплено через пошкодження труби внаслідок російських обстрілів. Робота тривала безперервно протягом шести діб у реаліях суворої зими: мороз на поверхні сягав –15 °C, а під землею вода зберігала крижаний спокій. Група фахівців діяла з точністю – кожне занурення планувалося з урахуванням стану води, температури, часового ресурсу й навантаження на організм. Ключовим викликом стала не лише глибина, що сягала 4 метри, а й повна відсутність природного світла та складні геометрії шахт. Із моменту старту роботи всі дії синхронізувалися з іншими службами, які мали продовжити ремонт після стабілізації ситуації у затопленій зоні. У цих умовах рішення приймалися з холодною головою, але з однією метою – повернути тепло й електрику тисячам киян.

22 грудня 2025 року про унікальність цієї підводної операції публічно повідомив Міністр внутрішніх справ України Ігор Клименко – саме цей день зафіксував масштаб і ризики робіт у температурному коридорі до –15 °C. Далі події рухалися швидко: команди водолазів змінювали одна одну, формувалася взаємодія зі спеціалістами енергооб’єкта, а кожен крок документувався з урахуванням безпекових вимог. Паралельно необхідно було контролювати стан гідрокомбінезонів та вузлів спорядження, адже крижана вода безжально випробовувала техніку. Зовнішній спокій води контрастував із внутрішньою напругою кожної операції – там, під землею, помилка могла коштувати зупинки всієї місії. Попри це команда діяла злагоджено й методично, тримаючи курс на відновлення працездатності вузлів, від яких залежала стабільність міських мереж.

Мороз, тривоги і людська витривалість

Найбільшим невидимим ворогом став холод – низькі температури вимагали жорсткої дисципліни, чіткого таймінгу та подвійного контролю за станом людей. Водолази працювали у циклах, щоб не допустити переохолодження, а одночасно стежили за тим, аби в крижаній воді не вийшло з ладу водолазне спорядження. Додатковим фактором ризику були повітряні тривоги – кожна з них зупиняла роботи і ламала cadence операції, змушуючи починати деякі процеси наново. Розрахунок і витримка стали основою безпеки: на поверхні тримали резервні комплекти, під землею – дублювали канали зв’язку. Паралельно координувалися бригади на самому енергооб’єкті, які мали перейти до ремонтів одразу після зменшення підтоплення. Для багатьох учасників операції найскладнішими були не механічні дії, а боротьба з фактором часу – теплове постачання столиці чекало саме на їхню роботу.

«Завданням було відновити цілісність обладнання і допомогти іншим службам виконувати подальші роботи на енергообєкті. Низькі температури негативно впливали на стан водолазів: кожен із них мав працювати і слідкувати за тим, щоб не отримати перехолодження».

Цей коментар Андрія Власенка окреслює дисципліну, з якою працювала команда. З одного боку – технічна частина, з іншого – людська межа, яку в таких умовах не можна перетинати. Кожен етап перевірявся двічі, аби виключити помилки під водою, де секунди та чіткість команд мають вирішальне значення. Саме тут стає зрозуміло, чому до місії залучили найдосвідченіші водолази ДСНС – потрібні були не просто фахівці, а люди, здатні тримати темп і холодний розум у складних середовищах.

Під землею без голосу: коли рятують роботи

Зв’язок у підземних шахтах став окремою проблемою – товща ґрунту та інженерні конструкції гасили сигнал, тож гідроакустика працювала з перебоями. Команді довелося дублювати зв’язок і підключати додаткові засоби спостереження, щоб контролювати стан кожного водолаза у реальному часі. Не менш важливим елементом стали роботизовані системи, за допомогою яких оператори відстежували положення та безпеку під водою, коли голосовий канал не давав гарантій. Такі умови змушували спиратися на процедури і протоколи – на поверхні все фіксувалося, під водою – виконувалося тільки за підтвердженням. Координація підрозділів нагадувала хірургічну операцію: кожна дія мала свою точку, час і контроль. У підсумку це дозволило утримати стабільність процесу навіть тоді, коли ресурси зв’язку були обмеженими.

«Найгірше, що ці всі шахти прокладені під землею, через що був ускладнений гідроакустичний зв'язок і прямий зв'язок з водолазом. Доводилось дублювати зв'язок і слідкувати за станом водолазів тільки за допомогою роботів».

Ці слова Власенка пояснюють, чому інженерні рішення стали частиною рятувальної операції, а не лише підмогою. Там, де сигнал губиться, працюють алгоритми, резерви та повторення – саме вони підстраховують людину. Для таких кейсів важливі не гучні фрази, а правила, від яких залежить життя та результат.

Читайте також наші статті:

• Вакцина БЦЖ вже готується до лютневого розвезення, антирабічна – у дорозі: повний графік поставок і цифри
• Гуманітарне розмінування на новому рівні: як грант JICA на близько 4 мільярдів єн посилить МВС і допоможе пораненим

Нагорода за роботу, якої «не видно»

Коли спецоперація завершилася успіхом, держава відзначила її учасників за службу, яку охочіше вимірюють не словами, а повернутими кіловатами та гігакалоріями. Президент України відзначив рятувальників державними нагородами: орденом Данила Галицького нагороджено Андрія Власенка; орденом «За мужність» ІІІ ступеня – Артема Орлова, Дениса Фролова та Михайла Хижняка; медаллю «Захиснику Вітчизни» – Антона Гайтана. Це – фіксація реального внеску людей, які працювали там, де немає камер і оплесків. Важливо, що нагорода не закриває тему, а навпаки підсвічує роль рятувальних підрозділів у підтримці енергетичної стабільності столиці. Публічне визнання допомагає побачити у технічних термінах ціну людської наполегливості й професіоналізму. У цьому випадку – це історія про відповідальність і дисципліну, яка повернула тепло додому тим, хто на неї чекав.

«Отримана нагорода надихає, мені дуже приємно. Є побажання і навіть відчуття, що завтра буде світло і мирне майбутнє в нашій країні».

Реакція Власенка прозора й стримана – так говорить людина, яка звикла робити складне тихо. І саме ця тиша часто означає стабільність, до якої звикло місто.

Енергетична безпека під тиском війни

Ця історія – не лише про одну операцію. Вона про те, як рятувальні служби беруть на себе частину відповідальності за безпеку критичної інфраструктури в умовах війни. Після ударів по енергетичних об’єктах саме такі підрозділи виконують роботу на межі можливостей, щоб повернути системам стійкість. Тут техніка і людина поєднані в одну модель дій: чіткість, резерв, дублювання, контроль. У світовій практиці подібні місії розглядають як приклад кризового менеджменту в реальному часі – швидке реагування, інтеграція служб, пріоритет безпеки. Український досвід підтверджує: навіть у жорстких умовах можна відновлювати працездатність об’єктів, якщо діяти системно та без поспіху.

Комунікація та координація як фактор стійкості

Технічний аспект цієї операції тримався на взаємодії: від гідроакустики та резервних каналів до поетапного допуску ремонтних бригад. Безпека людей визначала порядок робіт – від зупинок на час тривог до повторних перевірок під водою. Така послідовність створює запас міцності, який часто і стає вирішальним у відновленні критично важливих систем.

Що далі: уроки та очікування

Операція на столичній ТЕЦ демонструє, що злагоджена робота рятувальників і енергетиків мінімізує наслідки ударів по інфраструктурі. У майбутньому подібні місії, ймовірно, і надалі будуть вимагати поєднання підготовки, технологій і дисципліни. А досвід цієї групи вже зараз лягає в основу протоколів, які допомагають зберігати стійкість енергосистеми. Попри складні умови зими, системність дій дає результат – стабільність у домівках і впевненість у завтрашньому дні. Усе це тримається на людях, які працюють «у тіні», але впливають на світло в наших вікнах.

• Посилення підготовки водолазних підрозділів для робіт у низькотемпературних середовищах
• Розвиток роботизованих систем контролю і дублювання зв’язку у підземних умовах
• Синхронізація дій рятувальників і енергетиків для швидкого повернення до ремонтів після стабілізації

Тиша під водою і тепло в домівках

Шуми міста часто приховують ті, хто працює на його стійкість. Шахти під землею не віддзеркалюють облич, але зберігають відбиток роботи, виконаної точно і вчасно. Водолази ДСНС зробили те, що від них залежало: зупинили воду там, де вона руйнувала, і відкрили шлях до ремонту там, де цього чекали тисячі. Їхні шість діб у холоді перетворилися на тепло, яке повернулося у квартири киян. І це, зрештою, головна відповідь на питання – як працює стійкість у місті, що вміє тримати удар.