Підводна місія при -15 °C: що зробили Водолази ДСНС України для енергетичної стабільності Києва

Зміст статті

Нічний пар у мороз, ліхтарі, що розтинають темряву, і водолаз, який ховається у крижану воду – так Водолази ДСНС України починали кожен спуск у цій операції. Після ракетних атак на енергетичні об’єкти на кону опинилася стабільність охолодження агрегатів столичної ТЕЦ. О 13:00 23 січня 2026 року МВС офіційно повідомило: ще 22 грудня 2025 року стартувала шестиденна підводна операція у мороз до -15 °C. Працювали у вузьких проходах, де метал обмерзав, а зв’язок відмовляв – рішення доводилося ухвалювати на секунди. Звідси – суворий регламент безпеки і максимально точна координація. Завдання було одне: якнайшвидше відновити цілісність вузла, від якого залежить ціла система. І тут техніка і люди зійшлися в одному, щоб утримати критичну інфраструктуру на плаву.

Мороз і сталь: старт спецоперації

Аварійне пошкодження торкнулося вузла, який відповідає за охолодження агрегатів однієї з ТЕЦ міста Києва. Унаслідок ворожої агресії порушилася цілісність конструкції – гідроспоруда почала затоплюватися, і технологічний процес більше не можна було вести у штатному режимі. Саме тому на об’єкт викликали підрозділ водолазів аварійно-рятувального загону спеціального призначення з Черкаської області. Робота йшла у посиленій координації з інженерами й техніками, адже кожна помилка могла означати зупинку охолодження і нові руйнування. За офіційною інформацією, командування розгорнуло роботу в кілька змін, забезпечивши безперервний моніторинг. На місці були підготовлені насоси, резервні джерела живлення та комплект сучасного спорядження. Усе це дозволило стартувати вкрай складну операцію без затримок, попри погодні умови і технічні ризики.

Координатори фіксували усі параметри робіт, щоб уразі небезпеки миттєво зупинити спуски під воду. Ставка робилася на швидкість і точність – із чітким розумінням, що будь-який імпровізований крок має бути перевірений практикою і підтверджений даними. Саме так вибудували сценарій: водолаз рухається до точки ушкодження, група на поверхні відстежує картинку і стан оператора, інженери готують матеріали для відновлення, а рятувальники страхують процес додатковими mechanізмами.

Вузька шахта: шлях «всліпу»

Найнебезпечнішим відрізком був спуск у колодязь із переходом у шахту приблизними розмірами 1,5 на 0,8 метра. Поворот під 90 градусів відразу відрізав гідроакустичний зв’язок, а сигнальний шнур втратив ефективність. Це означало роботу фактично «на дотик» – із ризиком зачепитися за арматуру і з обмеженою можливістю відступу. Додайте сюди холод, обмерзання металу і нестабільність потоків – будь-який необережний рух міг створити загрозу для життя. Саме тому основною опорою стали дистанційно керовані підводні апарати, які забезпечили візуальний контроль траєкторії та поведінки водолаза. Їхні камери «бачили» там, де людина не могла обернутися, а світло від прожекторів врізалося просто в напівтемряву. Команда працювала на випередження – фіксуючи рух, прогнозуючи небезпеки й тримаючи в полі зору кожен сантиметр маршруту.

«Об’єкт був технічно складний і небезпечний. Водолаз працював у вузькій шахті, без зв’язку, фактично “всліпу”. Саме тому ми активно залучали підводні роботи – щоб бачити стан водолаза і контролювати процес. Навіть із новітнім спорядженням ризики залишалися: холод, обмерзання металу, технічні збої. Але без цих робіт відновлення критичної інфраструктури просто неможливе. Нас чекає ще багато викликів, тому головне – терпіння, здоров’я і професійна підготовка».

Ці слова командира групи спеціальних робіт із Черкаської області лише підтверджують головне – там, де відмовляє зв’язок, відповідальність за рішення зростає в рази. Саме контроль із поверхні та серії перевірених маневрів дозволили дістатися точки ушкодження без аварійних ситуацій. А далі почалася найскладніша частина – відновлення герметичності в умовах, де кожна хвилина дорога і де температура працює проти людей.

Техніка, що «бачить» у темряві

Навантаження на технології тут було не менше, ніж на людей. Команда застосувала три типи підводних роботів, наданих міжнародними партнерами зокрема з Данії та Франції, і заздалегідь пройшла тренінги з їх використання. Найкраще спрацювали апарати середнього та великого класу – вони тримали стабільну картинку і дозволяли оцінити простір у складній геометрії шахти. Найменші пристрої залишалися біля водолаза для безперервного нагляду за його станом і позицією. Попри сучасне спорядження, метал у мороз «схоплювався» кригою, що підвищувало ризик механічного застрягання і вимагало додаткових перевірок кожного руху. Відповідно, тактика передбачала короткі цикли роботи й регулярні паузи на оцінку технічних параметрів. Саме це дозволило уникнути збоїв, які могли б обернутися відтермінуванням критичних відновлювальних дій.

Технічний вимір: ROV та зв’язок

Через арматуру та вигини шахти гідроакустика не працювала, тому роботу синхронізували візуально та за наперед узгодженими алгоритмами руху. Камери ROV компенсували відсутність голосового контакту, а прожектори вирівнювали видимість у мутній воді. Така взаємодія «людина–робот» стала ключем до точного позиціонування і безпечної подачі матеріалів для відновлення цілісності вузла.

Читайте також наші статті:

• Як ювенальні поліцейські роблять дітей видимими на дорогах столиці – чи врятують флікери від небезпеки?
• Національна гвардія України на південних рубежах – візит Півненка, рейтинги дронів і координація з регіонами

Команда з восьми: робочі зміни під сирени

На об’єкті діяла злагоджена група – вісім осіб особового складу, серед яких п’ять водолазів, медичний працівник, водії, техніки та інженери. За офіційними даними, роботи тривали шість діб і неодноразово зупинялися через несправності насосів, раптові прориви води та повітряні тривоги, коли спуски суворо заборонені. Організація змін будувалася навколо безпеки: медики стежили за станом людей після кожного виходу з води, інженери готували резервні сценарії, а рятувальники страхували проходи додатковими засобами. Паралельно перевіряли технологічні шляхи подачі матеріалів у шахту, щоб мінімізувати час перебування водолаза в небезпечній зоні. Це була робота «на виснаження», де рахунок ішов на години, а прийняті рішення розгорталися у конкретні дії без зволікань. Саме такий ритм і дозволив втримати об’єкт у межах контрольованих параметрів до завершення ключових відновлювальних процедур.

«До виконання завдання було залучено вісім осіб особового складу, п’ять водолазів, медичного працівника, водіїв, техніків та інженерів. Роботи тривали шість діб. Процес неодноразово доводилося зупиняти через технічні несправності насосів, небезпечні прориви води та повітряні тривоги – у цей час спуски під воду заборонені».

Це уточнення накреслює рамку ризиків, з якими працювала команда, – від механічних до безпекових. Усе зайве відсікалося, залишалися лише ті дії, що напряму вели до стабілізації. Так зберігалася послідовність процесу і мінімізувався людський фактор у критичні моменти.

Досвід і тренування, що рятують життя

Це не перша операція такого класу для підрозділу. Раніше водолази працювали на одній із гідроелектростанцій каскаду Дніпра після масованих ударів дронами-камікадзе та ракетами – очищали підводну територію від уламків вибухонебезпечних предметів, щоб дати старт відновленню. Стійкість у подібних місіях забезпечують щоденні тренування і сувора методика. Кожен водолаз щороку проводить щонайменше 180 годин під водою, відпрацьовуючи алгоритми в умовах, що наближені до реальних, включно з більшими глибинами і складними рельєфами. Спеціальні полігони та кар’єри дозволяють моделювати сценарії, де головну роль відіграють холод, обмежений простір і відсутність прямого зв’язку. Саме така підготовка і стала фундаментом для безпечного проходу в шахті та відновлення вузла, який тримав систему охолодження.

Нагороди і продовження роботи

Учасників цієї спецоперації відзначили державними нагородами. Державний рівень подяки – важливий маркер для всіх, хто виконує критично небезпечні завдання в тилу енергетики. Нагороджені: офіцер, відзначений орденом Данила Галицького, а також рятувальники, яким присуджено орден «За мужність» ІІІ ступеня та медаль «Захиснику Вітчизни». Водночас рятувальники наголошують: атаки на критичну інфраструктуру не припиняються, а водолазні підрозділи й надалі залишаються опорою безпеки і відновлення. Ця місія – ще одне нагадування, що стійкість системи складається з тихих, але точних дій там, де людина й техніка працюють на межі можливого.

• Орден Данила Галицького – Андрій Власенко.
• Орден «За мужність» ІІІ ступеня – Артем Орлов, Денис Фролов, Михайло Хижняк.
• Медаль «Захиснику Вітчизни» – Антон Гайтан.