Станіслав Пащенко – слідчий, якого забрала ракета в центрі Одеси: історія служби і пам’яті

Зміст статті

Одеський простір того дня був наповнений звичними звуками міста – і раптово зупинився. Короткий проміжок між тривогою та вибухом перетворився на межу, по яку проходять людські долі. На цій межі опинився Станіслав Пащенко, слідчий поліції, який виконував службове завдання. Його історія – це лаконічний запис у зведеннях і водночас тиха, але виразна присутність у пам’яті колег і міста.

Місто під сиренами: день, який перервався

18 листопада 2024 року у середмісті Одеси пролунало те, що офіційно назвали ракетним ударом по Одесі. Для більшості це стало ще одним черговим рядком у зведеннях, але для конкретних людей – точкою неповернення. Серед тих, чиє життя перервалося миттєво, був молодий правоохоронець, який перебував на службі. У цей момент він виконував свої обов’язки – так, як робив це від початку повномасштабного вторгнення. Удар прийшовся так, що часу на порятунок не залишилося, і наслідок був фатальний. Подія зафіксована офіційно, а ім’я – назавжди прив’язане до цієї дати й місця. Саме так народжуються короткі, але вичерпні рядки у книгах пам’яті.

Повідомлення про вшанування пам’яті правоохоронця оприлюднене МВС 29 січня 2026 року – в рамках постійної рубрики «Хвилина мовчання». Формулювання стислі, як того вимагають офіційні повідомлення, але кожне слово з них несе справжню вагу. Вони фіксують обставини та установчі дані: хто, де, коли і за яких умов загинув. Без прикрас і без припущень, тільки перевірені факти. Та за цією об’єктивністю стоїть живе життя – молодий вік, професійний вибір, тяглість служби. І саме це надає рядкам людського виміру, якого неможливо уникнути, коли йдеться про конкретну історію.

Ім’я, яке залишилося в строю

Йому було 25 років. Він – старший лейтенант поліції, слідчий поліції, який загинув під час виконання службових обов’язків. Офіційне формулювання каже: життя правоохоронця обірвала російська ракета, і це сталося 18 листопада 2024 року у середмісті Одеси. За цією констатацією – молодий фахівець, що пішов на службу свідомо й відповідально. Такі вибори не виникають на порожньому місці: вони спираються на внутрішні цінності та готовність діяти там, де потрібно. На сторінках відомчої пам’яті його ім’я залишається поруч з іншими, хто робив те саме – стояв на службі закону, коли цього вимагав час. І саме так з’являється відчуття строю, який триває, навіть коли когось у ньому вже немає.

Служба під прицілом: шлях від перших днів війни

Офіційна довідка підкреслює: з перших днів повномасштабної війни він виконував завдання у прифронтові зони, зокрема працював під обстрілами в Миколаєві. Це означає не лише географію, а й щоденні рішення – їхати, документувати, допомагати колегам, тримати лінію правопорядку там, де щойно пролунали вибухи. Саме така робота зазвичай лишається поза кадром, бо не передбачає гучних заяв. Вона потребує витримки, фаховості й холодної уваги до деталей, коли навколо гаряче. У цьому контексті підготовка й дисципліна стають не теорією, а інструментом виживання, який рятує не лише себе, а й тих, хто поруч. Історія слідчого, який працював у зоні ризику від перших днів вторгнення, показує тяглість служби – від фронтових міст до мирних вулиць, де загроза все одно може застати зненацька.

«Щодня вшановуємо всіх загиблих унаслідок цинічного російського вторгнення»

Цей офіційний рядок із повідомлення МВС задає тон розповіді – без пафосу, але з незмінною увагою до кожного імені. Він нагадує, що кожна така історія має продовження у спільній пам’яті – інституційній і людській. Щоденність вшанування дисциплінує пам’ять суспільства: імена не губляться, обставини не змішуються, факти залишаються звіркою з реальністю. У такому ритмі національна історія впорядковується й зберігає важливе – конкретність, відповідальність і документальність. Для родин і колег це також спосіб відчувати підтримку системи, яка пам’ятає. А для міста, де це сталося, – можливість називати події своїми іменами.

Читайте також наші статті:

• Державний реєстр нерухомих пам’яток України стартує: що зміниться за два роки експерименту
• Понад 28 тисяч киян отримали психологічну допомогу від підрозділів МВС: що розповів Ігор Клименко

Родина і вибір професії: ціна молодості

Офіційно зазначено: він був єдиним сином у родині. Такий факт, поданий стисло, відкриває цілий пласт особистої історії, в якому молодий вік і відповідальний вибір переплітаються із родинною надією. У повідомленні підкреслено – попри молодість, він свідомо обрав шлях служіння закону і мріяв змінювати світ на краще. Такі формулювання не потребують уточнень: вони покладаються на внутрішню зрозумілість мотивів і обов’язку. У день загибелі цей вибір уже був частиною його біографії – і залишився в ній назавжди. Для рідних це не просто опора на факти, а й підтвердження того, що син був там, де мав бути за власною совістю. А для суспільства – нагадування, що на службу приходять люди, чиї молоді рішення мають дорослу вагу.

Пам’ять і свідчення: цифровий архів МВС

Державний інформаційний ресурс – книга пам’яті органів системи МВС – збирає й систематизує історії полеглих правоохоронців. Саме там розміщено запис про слідчого, а також відкрита опція для тих, хто знав його особисто і може поділитися верифікованими деталями. МВС прямо запрошує долучатися через офіційну форму на сайті, щоб зберегти факти та світлини, забезпечивши повноту даних для історії. Це не замінює втрати, але фіксує правду і дозволяє наступним поколінням бачити конкретну людську історію, а не лише статистику. Публічність і доступність записів роблять архів живим – таким, що оновлюється відповідно до підтвердженої інформації. Для медіа й дослідників це також джерело, на яке можна посилатися без застережень.

Ключові факти, підтверджені офіційно

Станіслав Пащенко – старший лейтенант поліції і слідчий поліції; його життя обірвалося 18 листопада 2024 року у середмісті Одеси внаслідок ракетного удару по Одесі, коли він виконував службові обов’язки; йому було 25 років; із перших днів повномасштабної війни працював у прифронтові зони, зокрема під обстрілами в Миколаєві. Деталі в офіційному профілі пам’яті: посилання на меморіальний профіль.

Погляд у завтра: навіщо фіксувати правду

Публічне вшанування, доповнене документальним підтвердженням фактів, створює основу для чесної розмови про війну і її наслідки. Воно дозволяє розрізняти окремі історії і водночас бачити загальну картину – без домислів і прикрас. Збирання перевірених свідчень через офіційні ресурси МВС – це спосіб гарантувати, що імена та обставини не буде змінено з часом. Для суспільства це ще й механізм навчання пам’яті: співпереживання має опиратися на факти. Так формується відповідальне ставлення до втрат і до тих, хто щодня виходить на чергування. І водночас так вибудовується місток у майбутнє – через доступний, структурований і підтверджений архів подій і людей.

• Підтримка відкритих і верифікованих баз пам’яті, що фіксують обставини загибелі кожного правоохоронця.
• Залучення свідків і близьких через офіційні форми збору даних для уточнення деталей без спотворень.
• Збереження доступу до матеріалів для журналістів, дослідників і громадян – аби пам’ять залишалася живою і точною.

Коли мовчання має голос

Хвилина мовчання – не про порожнечу, а про присутність, яку чуєш, коли називаєш ім’я. Станіслав Пащенко – один із тих, чию історію можна прочитати, підтвердити і зберегти в офіційному архіві. У кожному такому записі поєднані факти й людське життя, служба і вибір, місто і дата. Вони нагадують: пам’ять – це робота, яку слід робити щодня й публічно. І доки зберігається документальна точність, суспільство має шанс не загубити тих, хто залишився з нами у строю пам’яті.