Культурна спадщина України під вогнем: які області втратили найбільше і що роблять для порятунку?

Зміст статті

У ранковій тиші розбомбленого містечка лунає тільки кроки комунальників – вони оглядають будівлю, де колись відкривалися шкільні виставки. На підлозі пил і уламки, на стіні – силует від рамки, яку зняли під час евакуації. У бібліотеці поруч сторінки книг перемішані з битим склом, а сцени будинку культури, що приймала аматорські трупи, більше немає. За кожною адресою – статистика, але й історія людей, які тут працювали і берегли пам’ять.

Лічильник втрат: цифри, що говорять

Станом на 25 січня 2026 року зафіксовано 1685 пам’яток культурної спадщини, що зазнали руйнувань і пошкоджень унаслідок російської агресії. Серед них 155 мають статус національного значення, 1370 – місцевого, ще 160 – щойно виявлені об’єкти. 45 пам’яток – повністю зруйновано, і це означає не лише втрату стін і дахів, а й викреслені сторінки з локальної історії. Географія нищення широка – пошкодження у 18 областях, а осередки найбільших ударів вимальовуються чітко. Найбільше постраждала Харківська область – 349 пам’яток, далі – Херсонська область – 298, Донецька область – 195, Одеська область – 184, а також Київська область і м. Київ – 172. Це – карта втрат, у якій кожна позначка має свою історію і спільноту, що досі тримається.

Паралельно із пам’ятками б’ють і по культурній інфраструктурі – фундаменту щоденного культурного життя громад. Загалом постраждали 2483 об’єкти культурної інфраструктури, із яких 507 – повністю знищено. Найсерйозніші втрати тут фіксуються в Донецькій, Харківській, Херсонській, Сумській, Київській та Миколаївській областях. Це мережі, що забезпечують доступ до освіти, дозвілля й мистецтва – і саме вони першими відгукуються на потребу людей зберегти нормальність у ненормальних умовах. Кожна цифра – це вибите вікно в клубі, змовклий читальний зал, порожня сцена, що чекає повернення глядача. І водночас – це карта зусиль, куди рушають волонтери, реставратори та громади, аби закрити тимчасові покрівлі й зберегти те, що можна вберегти.

«За офіційними даними, в Україні станом на 25 січня 2026 року зафіксовано 1685 зруйнованих і пошкоджених пам’яток культурної спадщини та 2483 об’єкти культурної інфраструктури, з яких 507 – повністю знищено».

Тиша музеїв і мовчання сцен

Коли підсумовуєш масштаби за видами, картина стає ще виразнішою. Найчисленніша група – клубні заклади: постраждали 1223 об’єкти, що зазвичай є серцем культурного життя малих і середніх громад. Далі – 858 бібліотек, де на полицях стоять каталоги локальної історії й пам’яті, тепер часто з розбитими вітражами або зруйнованими дахами. Заклади мистецької освіти – 190 – це класи, де діти вчаться чути музику й бачити живопис, а нині інколи залишаються тільки розстроєні інструменти. Музеї та галереї – 137 – це сховки колекцій, що потребують термінової консервації, поки уламки та опади не зробили своє. Театри, кінотеатри та філармонії – 50 – це сцени, на яких стихла репетиційна тиша; парки і зоопарки – 11, заповідники – 9, цирки – 4, а також пошкоджена кіностудія в місті Києві – це інфраструктура, яку непросто відновлювати навіть у мирний час.

За кожною категорією – не лише квадратні метри чи вартість робіт, а й занурені в свою справу люди, чиї графіки різко змінилися. Бібліотекарі переходять на аварійні формати роботи, викладачі мистецьких шкіл переносять заняття у безпечні приміщення, музейники укладають плани ротації фондів задля збереження експонатів. Так формується мозаїка опору, де кожна ініціатива дає шанс виграти час – щоб ремонти встигли раніше, ніж прийдуть рясні дощі або наступний обстріл. І ця робота тягнеться місяцями, змінюючи звичні маршрути міських і сільських громад.

Громади на лінії культурного фронту

Руйнування зафіксовані у 335 територіальних громадах по всій країні – від півночі до півдня, від сходу до центру. Найбільше – у громадах Донецької області (46 територіальних громад), Сумської (38), Харківської (34), Чернігівської (34), Запорізької (31), Миколаївської (23), Дніпропетровської (22), Київської (21), Луганської (12). Ці цифри показують не лише масштаби, а й навантаження на місцеві бюджети, які несуть першу відповідальність за тимчасову консервацію, укриття, аварійні укріплення. У громадах, де культурні осередки були місцем зустрічей і освіти, обірвана робота закладів означає і втрату соціального клею – там, де люди звикли збиратися, тепер часто темно і холодно. Та водночас саме громади першими беруться за справу: систематизують пошкодження, складають дефектні акти, подають заявки на допомогу. Поступовий перехід від фіксації до відновлення – це також приклад взаємодії місцевої влади з державними інституціями та партнерами.

У кількох регіонах ситуація ускладнена тим, що значні території залишаються недоступними для обліку. Майже вся територія Луганської області та значні частини Запорізької, Донецької і Херсонської областей перебувають у тимчасовій окупації, що унеможливлює точний підрахунок втрат. Тож наведені цифри – це нижня межа, яка відбиває обстежені території, а остаточна оцінка стане можливою після відновлення контролю і повноцінних обстежень. Поки що там, де доступ обмежений, фахівці спираються на відкриті джерела, супутникові знімки й локальні звіти, щоби створити орієнтовну карту руйнувань.

Читайте також наші статті:

• Водолаз-сапер Андрій Власенко: офіцер ДСНС із Черкащини, який брав участь у шестиденній підводній операції
• 48 годин ультразвуку на шкірі: як WITEC перенесе діагностику з лікарень додому

Карта найбільших втрат інфраструктури

Найпотужніший удар по культурній інфраструктурі припав на Донецьку, Харківську, Херсонську, Сумську, Київську та Миколаївську області – саме тут зруйновано та пошкоджено найбільшу кількість клубів, бібліотек, музеїв і художніх шкіл. Цей розподіл корелює з інтенсивністю бойових дій та кількістю атак на цивільні об’єкти, що, у свою чергу, визначає обсяг аварійних робіт і пріоритети розподілу допомоги. Для планування відновлення важливо враховувати логістику матеріалів, доступ до безпечних складів та сезонність робіт – від перекриття дахів до внутрішніх ремонтів. Так вибудовується черга невідкладних кроків, яка дозволяє мінімізувати подальші втрати.

Коли облік ускладнений: тимчасова окупація і «білі плями» карти

Там, де окупація триває, ускладнені не лише інженерні обстеження, а й базова комунікація між закладами та органами охорони культурної спадщини. Це впливає на швидкість ухвалення рішень і точність даних, які потрібні, щоб планувати ресурси і проєкти. Фіксація пошкоджень у таких умовах стає поєднанням документальної роботи і розвідки відкритих джерел – від фото до супутникового моніторингу, щоб зібрати воєдино фрагменти великої картини. Повноцінні інвентаризації тут можливі лише після відновлення доступу, і це необхідно враховувати, коли йдеться про розрахунок бюджету відновлення. Кожен неперевірений об’єкт – це потенційний прихований ризик для колекцій, каркасів будівель і подальшої безпеки працівників.

Механіка порятунку: фонд і партнерства

У відповідь на масштаб руйнувань держава активувала інструменти підтримки і координації зусиль. Створено Український фонд культурної спадщини – платформу для мобілізації міжнародних і національних ресурсів задля захисту, відновлення та розвитку культурної спадщини й культури як підвалин ідентичності, демократії та європейської приналежності. Завдання Фонду – з’єднувати донорів, фахівців і громади в єдиний ланцюг дій: від закупівлі матеріалів і обладнання до формування довгострокових реставраційних програм. Міністерство культури України та партнери продовжують синхронізувати бази пошкоджень, пріоритезувати об’єкти і скеровувати підтримку туди, де вона дасть найбільший ефект. Така координація дозволяє одночасно закривати найгостріші потреби і вибудовувати стратегічне відновлення.

Що далі: сценарії відновлення і точки росту

Подальші кроки залежать від безпеки, фінансування та готовності проєктної документації. На першому етапі – стабілізація: консервація, укриття, тимчасові ремонти, щоб зупинити подальше руйнування. Наступний рівень – реставрація і модернізація інфраструктури з урахуванням безпекових вимог, енергоефективності та доступності. Паралельно важливо розвивати мережі культурної освіти й підтримки спільнот, аби заклади не просто відновили стіни, а й повернули людей. Усе це вимагає прозорої координації, а також постійного оновлення даних – від переліку втрат до стану робіт на конкретних об’єктах.

• Перехід від аварійних консервацій до повноцінних реставраційних проєктів на пріоритетних об’єктах
• Розширення міжнародного партнерства для фінансування і технічної допомоги
• Цифровізація обліку збитків та моніторинг відновлення в режимі реального часу

Пам’ять, що тримається попри руїни

Культурна мапа України сьогодні позначена втратами, але й зусиллями – там, де громади, фахівці та держава працюють разом, руїни швидше перетворюються на майданчики відновлення. Статистика фіксує масштаб, однак визначає і точку опори: розуміння, що збереження спадщини – це не лише про минуле, а й про майбутнє спільнот. Чи зможемо відбудувати все до останньої цеглини? Питання відкрите, але курс зрозумілий: облік, консервація, реставрація, розвиток. Крок за кроком цифри мають перетворитися на відремонтовані дахи, відкриті зали, наповнені музеї та сцени, до яких повертаються люди.