Дрифт по кризі завершився трагедією: на Київщині УАЗ пішов під лід, ДСНС підняла тіло одного, другого чоловіка досі розшукують

Зміст статті

Ранок на обвідному каналі поблизу Лебедівки зустрів рятувальників тишею, яку час від часу розтинали звуки лебідки та ломів по кризі. Над водою стояв вологий туман, а під ним – темрява і сірий мул, що ковтав світло ліхтарів. Тут, де напередодні крига здавалася твердою ареною для розваг, вода забрала автомобіль і людські життя. На березі – техніка, троси та кілька десятків метрів вирізаної криги, що веде від середини водойми до спеціального прорізу, крізь який діставали затонулий УАЗ.

Крига, що не пробачає

Подія сталася на обвідному каналі поблизу села Лебедівка у Вишгородському районі – саме тут під час катання по замерзлій водоймі авто провалилося під лід. У салоні перебували двоє чоловіків, і ця імпровізована «трасса» миттєво перетворилася на пастку. Рятувальники ДСНС розпочали операцію в умовах зимової води та крижаних полів, де кожен метр потребував додаткового часу і зусиль. Станом на 06 лютого 2026 року відомо, що тіло загиблого 1971 року народження піднято на поверхню. Другого чоловіка в салоні не виявили – друга доба пошуків триває, і кожна година вимагає максимальної концентрації. Відео, яке з’явилося в мережі та зафіксувало дріфт автомобіля по льоду, а потім його зникнення під водою, дало змогу визначити ймовірне місце затоплення і уточнити траєкторію пошуку.

Після звірки геолокації з відео і фактичних орієнтирів рятувальники почали вирізати лід секціями, крок за кроком наближаючись до центру водойми. Мапа робіт складалася просто на льоду: розмітка, технічні проходи, страховка для водолазів. Далі – обстеження дна за допомогою підводного дрона, який у умовах майже нульової видимості дав перші чіткі сигнали щодо місця лежання кузова. Техніки працювали синхронно: наземна команда тримала зв’язок із водолазами, а оператори безпілотної техніки корегували траєкторії. Поступово стало зрозуміло, що транспортний засіб зупинився у западині, де течія відклала щільний шар мулу, роблячи будь-який огляд утрудненим. Саме тоді було прийнято рішення про комбіноване підняття – часткове протягування та вивід через підготовлений проріз у кризі.

Підводна темрява і стиснений простір

Усередині холодної води панувала майже нульова видимість, а мульова зависла хмара одразу з’їдала будь-який промінь. Водолази працювали практично навпомацки – у обмеженому просторі, де кожен рух треба було повторно перевірити, аби не зачепитися за елементи кузова чи нерівний край льоду. Крига тут виявилася товстою, і її довелося різати, мов панелі, метр за метром, щоб розвантажити маршрут евакуації. Глибина понад 4 метри додавала тиску та ускладнювала стабілізацію автомобіля під час фіксації троса. Коли точки кріплення вдалося знайти, команда перейшла до етапу повільного протягування під кригою. Кожен метр – це перевірка натягу, напрямку і готовності приймального отвору, щоб кузов не заклинило і не довелося перезапускати весь процес.

Кульмінацією стало виведення машини через «вікно» у кризі – вузький коридор підготували заздалегідь, аби тримати під контролем траєкторію підняття. Використовуючи трос та лебідку, рятувальники буквально витягнули авто з середини водойми до берега. Поверхня реагувала тріском, але конструкція витримала; рятувальники в касках і гідрокостюмах синхронно координували рухи, щоби не допустити різких коливань. На березі працювала ще одна бригада – для огляду салону, фіксації знахідок і забезпечення подальших процесуальних дій. Увесь час поруч чергували медики і поліція, готуючись до будь-якого розвитку подій. Це була складна, але контрольована робота, де ціну помилки визначає вода.

Людський вимір ризикованих «розваг»

За сухими оперативними зведеннями стоять емоції і витримка тих, хто шукає, і тих, хто чекає. Кожне таке занурення – це випробування для водолазів, що працюють у крижаній товщі, а також для родин, які сподіваються почути новини з берега. Загроза на кризі не буває умовною – вона різка і невидима, ховається у тонких місцях, промоїнах, течіях, і, як у цьому випадку, у бажанні відчути швидкість там, де її не може бути. Фахівці наголошують: лід на каналах та водоймах різної глибини завжди нерівномірний, а катання на авто по такій поверхні перетворює розвагу на гру з ймовірністю, що не дає шансу на помилку. Заклик простий: не експериментувати, коли ціна – людське життя і надзусилля цілих підрозділів, що згодом мусять виправляти наслідки необережності. У цей час рятувальники продовжують пошук другого чоловіка, дотримуючись кожної процедури безпеки і не знімаючи руку з пульсу операції.

За даними ДСНС Київщини: транспортний засіб перебував на глибині понад 4 метри; тіло чоловіка 1971 року народження піднято; пошуки другого тривають уже другу добу.

Читайте також наші статті:

• Як Україна вчиться не допустити ФАСП: від київського пілоту до тисяч навчених медиків
• Зустріч Зеленського і Туска в Києві: пам’ять, URC у Гданську та культурна відбудова – що домовлено?

Ці три факти – стрижень нинішньої історії, що розгортається в умовах зимової акваторії. Вони пояснюють і масштаби зусиль, і причини обраної тактики, і терміновість попереджень. Коли кожен метр льоду вирізають годинами, а кожен занурений метр води приховує небезпечні сюрпризи, стає очевидно, чому профілактика важить не менше, ніж найкраще спорядження. Саме тому рятувальники повторюють своє звернення – триматися подалі від «екстриму» на льоду, аби не множити трагедій і ризиків.

Техніка порятунку: від дрона до лебідки

Операція підняття автомобіля була багатоступеневою – від дистанційної розвідки до силового витягування. Спершу – підводний дрон для огляду дна і визначення орієнтирів у мулі, який зменшує оглядовість до мінімуму. Далі – робота водолазів, чия присутність у холодній темряві потребує подвійного страхування і чітких команд. На поверхні тим часом готували вузький, але достатній для кузова коридор у кризі, зміцнюючи кромки і розчищаючи шлях. Після візуальної і тактильної верифікації точок кріплення – монтаж силового комплексу: трос та лебідка у парі з опорами і роликами, щоб зняти зайві навантаження. Заключний етап – повільне протягування автомобіля під кригою і виведення на берег, де його вже чекала наземна група огляду. Кожен етап фіксувався, а послідовність дій вибудовувалася з урахуванням того, що пошуково-рятувальна операція може тривати ще години і дні.

Відео як точка відліку

Ключем до визначення місця затоплення стало відео з мережі, на якому зафіксовано, як дріфт по льоду завершується миттєвим зникненням авто під водою. Це дозволило співставити напрямок руху, швидкість і ймовірні прогалини у льоді, що сформувалися на тонших ділянках каналу. Така розвідка допомогла скоротити периметр пошуку і швидше зорієнтувати техніку на потрібній ділянці. У підсумку рятувальники зосередилися на точці, де зійшлися дані відео, візуальні орієнтири та сигнали з дрона.

Коли крига тонка: уроки і правила

Після таких інцидентів служби щоразу повертаються до простого, але важливого – профілактика має працювати на крок раніше, ніж виклик на номер «101». Попередження про небезпеку катання по кризі не знімає відповідальності з тих, хто свідомо ігнорує ризики. Рятувальники ДСНС вкотре нагадують, що навіть візуально міцний лід може приховувати слабкі ділянки через течії, підводні джерела чи техногенні фактори. На каналах, де товща і структура льоду нерівномірні, помилка дорого коштує – і для водіїв, і для тих, хто потім змушений працювати в екстремальних умовах. Місія служб – рятувати й попереджати; місія суспільства – чути і дотримуватися очевидних правил безпеки. Матеріали інциденту опрацьовуються, а підрозділи продовжують пошуки зниклого чоловіка, дотримуючись усіх процедур.

• Суворе дотримання заборон на виїзд транспортом на кригу – критична умова безпеки.
• Розширення профілактичних кампаній щодо поведінки на льоду у періоди нестійких морозів.
• Використання відеофіксації і безпілотних систем як стандарту пошуку на водоймах зі складним рельєфом.

Крихкий лід відповідальності

Ця історія – про тонку межу між адреналіном і небезпекою, яку не видно з берега. Там, де розвага триває хвилини, наслідки розтягуються на другу добу пошуків і потребують надзусиль десятків людей. Водолази працюють у світі, де темрява поглинає видимість, а кожен крок відміряний тягарем води і криги. На березі – тиша і чекання, у воді – робота, яку ніхто не бачить, але яка рятує життя або принаймні повертає їхні історії на поверхню. Питання, яке звучить після кожної такої операції: чи варта хвилина ризику ціни, яку доводиться платити всім?