SHELTER-ART SPACE у Дніпрі: як театр Шевченка перетворив укриття на безпечну сцену

Зміст статті

У центрі Дніпра, там, де зазвичай прозвучує оплеск і стихає шурхіт куліс, під землею відкрився простір, що поєднав безпеку та сцену. У будівлі театру імені Тараса Шевченка облаштували укриття нового типу – місце, де глядач і мистецтво не розходяться навіть під час сирен. Простір створено на базі машинної зали кондиціонерів і пристосовано для повноцінних культурних подій. Це не тимчасова зала, а єдиний у регіоні захищений творчий простір, який уже готовий приймати людей.

Під землею, але у фокусі міста

Його назва – SHELTER-ART SPACE, і вона точно передає задум: укриття, де триває культурне життя громади. Локація розташована під землею, оснащена сучасним звуковим, світловим і телепроекційним обладнанням, має стаціонарну сцену та все необхідне для подій. Тут відбуватимуться виставки, концерти й майстер-класи – з урахуванням правил безпеки та технічних вимог. Простір обладнаний системами вентиляції й кондиціонування, а також пожежною сигналізацією та оповіщенням, що відповідає логіці укриття. Ідея проста: забезпечити безперервність культурних подій навіть у періоди небезпеки. Для театру це означає можливість не переривати покази під час тривог і зберігати контакт з публікою. Для міста – ще один безпечний пункт, куди можна спуститися під час загрози.

Окрема цінність простору – його доступність для працівників театру, глядачів і мешканців Дніпра. На практиці це не лише місце для вистав, а й новий формат взаємодії з громадою, де укриття стає зручною малою сценою. Так виникає симбіоз функцій: укриття під землею і повноцінний культурний майданчик.

Спільна дія Дніпра і Вільнюса

Проєкт реалізований за підтримки Vilnius miesto savivaldybės administracija – міської адміністрації Вільнюса, що надала гуманітарну допомогу театру ім. Тараса Шевченка на суму 13,7 млн грн. Додатково з обласного бюджету спрямовано 4,7 млн грн, що дало змогу завершити роботи та закупити технічне обладнання. Публічне відкриття відбулося за участі делегації з Литви на чолі з Надзвичайним і Повноважним Послом Інгою Станітє-Толочкєнє, а також заступниці Міністра культури України з питань цифрового розвитку, трансформацій і цифровізації Анастасії Бондар. Підтримка Вільнюса – не разова акція, а частина ширшої координації. Саме в столиці Литви 7 червня 2024 року країни погодили «Вільнюський заклик до дій для відновлення культурного сектору України», куди включено й зобов’язання щодо допомоги українським інституціям культури.

Міжнародний вимір тут не випадковий: співпраця підкреслює, що культура – це інфраструктура стійкості, яку підтримують партнери. У Дніпрі ця підтримка матеріалізувалася в конкретну адресу, сцену і світло, що не гасне під землею.

Культура без пауз: що кажуть учасники

Новий простір має стати «малою сценою» театру і одночасно надійним укриттям для колективу та відвідувачів. Для глядача це означає менше перерв і більше впевненості, що подію буде доведено до фіналу навіть під час тривоги. Для адміністрації театру – інструмент збереження репертуару і стабільності роботи в умовах війни. Посадовці та учасники проєкту підкреслюють, що рішення виникло не спонтанно, а в межах домовленостей і з чітким планом реалізації. На відкритті були представлені як органи місцевої влади, так і центральні інституції культури. Усі коментарі зводяться до двох ключових сенсів: безпека і безперервність.

«Створення SHELTER-ART SPACE є важливим прикладом міжнародної солідарності та практичної підтримки української культури в умовах війни. Це дозволяє гарантувати безпеку й зберігати безперервність культурного життя громади», — сказала Анастасія Бондар.

Ця позиція окреслює, що проєкт не лише про будівництво укриття, а про стратегію витривалості культури. У ній технічні параметри підпорядковані меті – не зупиняти мистецтво і залишати відкритими двері для глядача.

«Такого рівня «Shelter – Art Space» – єдиний в Україні. Дніпропетровська ОВА реалізувала проєкт спільно з Міністерством культури і мерією Вільнюса. Тепер зможемо не переривати вистави на сигнали повітряної тривоги», – зазначила Ірина Грицай.

У цьому акценті читабельна головна змінна – мінімізувати вплив тривог на театральний процес і водночас не ризикувати безпекою глядачів. Саме для цього простір укомплектований системами оповіщення, а сцена й техніка відповідають вимогам показів.

Читайте також наші статті:

• Електроколеса у дії: як Головний медичний клінічний центр МВС прискорює реабілітацію захисників
• Культурна спадщина України під вогнем: які області втратили найбільше і що роблять для порятунку?

«Ця локація слугуватиме малою сценою та укриттям для колективу й відвідувачів. Вдячна литовським партнерам за таку допомогу», – підсумувала директорка театру Оксана Петровська.

Для команди театру це ще й можливість розширити формати – від камерних концертів до навчальних подій, зберігаючи безпеку як базовий стандарт.

Рік робіт і нова сцена

Шлях до відкриття зайняв час і системну роботу. Протягом року будівельники демонтували застаріле обладнання, провели капітальний ремонт приміщення і змонтували стаціонарну сцену. Встановили системи вентиляції та кондиціонування, пожежну сигналізацію й оповіщення, а також техніку для якісного звуку і світла. Приміщення, що походить від машинної зали кондиціонерів, адаптоване під сучасні вимоги до публічних просторів, і тепер виконує дві критично важливі функції – безпеку та культуру. Важливо, що всі ці зміни відбулися в існуючій будівлі театру, що зменшило терміни і вартість підготовки. Тепер підземне укриття працює як мала сцена, відкриваючи простір для камерних форматів і заходів, де важлива близькість до глядача.

Технічний профіль простору підпорядкований безпеці та якості показів, а не лише евакуаційній логіці. Такий баланс задає новий стандарт використання укриттів у закладах культури.

Міжнародна рамка і довга дистанція підтримки

Задум SHELTER-ART SPACE вписується у ширший контекст післявільнюської співпраці, коли 7 червня 2024 року у столиці Литви було ухвалено «Вільнюський заклик до дій для відновлення культурного сектору України». У межах цієї декларації партнери підтвердили практичну підтримку українських інституцій – від реконструкцій до оснащення безпечних просторів. Дніпровський кейс показує, як такі домовленості перетворюються на конкретні адреси, кабелі, світильники та планувальні рішення, і як міжнародна допомога з’єднується з ресурсами області. Присутність на відкритті литовської делегації на чолі з Послом Інгою Станітє-Толочкєнє стала символом цієї тяглості. Водночас подія залишилася суто прикладною: укриття відтепер придатне для щоденного використання – і в будні, і в періоди напруги.

Фінансування: що відомо точно

За офіційною інформацією, гуманітарна допомога театру ім. Тараса Шевченка від Вільнюської міської адміністрації становила 13,7 млн грн, а додаткова підтримка з обласного бюджету – 4,7 млн грн. Ці кошти спрямовані на створення простору та його технічне оснащення у приміщенні колишньої машинної зали кондиціонерів.

Попереду – життя під сценою

Відкриття підземної локації не закінчує історію – воно її починає. Театр отримав інструмент, що дозволяє планувати репертуар без огляду на сирени, а місто – простір, де важлива подія не зупиниться через небезпеку. Далі йтиметься про щоденну експлуатацію: від безпекових протоколів до адаптації форматів, що найкраще працюють у камерному середовищі. У фокусі залишаються люди – артисти, технічні служби, глядачі, для яких укриття стало місцем зустрічі, а не лише сховком. Міжнародна співпраця підсилила спроможність регіону підтримувати культуру, і тепер цю спроможність треба примножувати системністю.

• Виставки, концерти, майстер-класи у безпечному просторі під землею.
• Мала сцена для камерних форматів і репертуарної гнучкості театру.
• Безперервність показів під час тривог завдяки системам оповіщення і технічному оснащенню.

Світло, що не гасне

SHELTER-ART SPACE демонструє, як інфраструктура культури трансформується під тиском війни і водночас не втрачає своєї суті. У Дніпрі під землею з’явилася сцена, яка працює за законами безпеки і мистецтва – синхронно, а не по черзі. Підтримка партнерів із Вільнюса та ресурси області зробили можливим те, що ще вчора здавалося тимчасовою адаптацією. Тепер це – новий стандарт для міського театру і приклад для інших інституцій. Чи стане він нормою для культурних просторів у країні? Відповідь залежить від того, як часто ми обиратимемо рішення, що одночасно бережуть життя і дають сцени нове дихання.